Він відкрив і дослідив тисячі курганів, поховань, поселень і стійбищ, здебільшого в районі побережжя річки Інгул. Великий вчений-археолог, до речі, теж наш земляк, В. Н. Станко називав його з великої літери Хранителем старожитностей Приінгулля. Мова йде про відомого археолога, етнографа, журналіста і письменника, художника, історика і педагога Василя Івановича Нікітіна.
Ось так щедро Бог обдарував талантами цю скромну, просту, навіть у чомусь аскетичну людину. Тому, можливо, завдяки цим людським якостям свій талант він не закопав у землю, а, навпаки, скажемо образно, вперто викопував його з глибин своєї особистості і щедро віддавав людям.
А народився Василь Іванович 1 квітня 1938 року у Миколаєві в бідній родині – батько Іван Миколайович працював докером у морському порту і сам годував велику сім’ю. Мати Клавдія Івовна мусила доглядати чотирьох синів.
Доля найменшого Василя видалася і важкою, і величною: у 9 років залишився без мами, недоїдав, за окраєць хліба виконував важку не дитячу працю. А малювати любив з ранніх років. У школі не було ні парт, ні лавок – першокласник стоячи виводив перші літери на обрив-
ку якоїсь газети. Часто на цій же газеті з’являлися портрети відомих поетів чи героїв війни. Після школи працював на різних роботах, щоб доглянути хворого батька. Врешті влаштувався формувальником у скульптурний цех. Там разом зі скульптором Громовим виготовляли пам’ятники скорботних воїнів з вінком у руці, які встановлювали на могилах загиблих солдатів у містах і селах області.
Заразом відвідує літературне об’єднання при обласній газеті «Южная правда». Там знайомиться з відомими журналістами, поетами та письменниками. Молодий письменник обрав Московський державний університет імені Ломоносова. Вступив і нав-
чався заочно. Відтепер він бачив себе журналістом. Навіть певний час працював у молодіжній газеті. Але, як часто трапляється, долю змінив випадок. До нього прийшов товариш Т. Шаповалов і попросив допомогти розкопати пошкоджений курган на території лісоторгового складу.
Спілкуватися з археологами, істориками, музейними працівниками було дуже цікаво. А якось потрапив на лекцію молодого, але вже відомого археолога Володимира Никифоровича Станка.
З того часу між ними зав’язалася щира дружба. Разом працювали на розкопках кількох курганів. А незабаром з’явилася перша його наукова праця під назвою: «Охранные раскопки кургана у с. Гороховка Николаевской области».
Відтоді він остаточно зрозумів: археологія – то його покликання і справа усього життя. В. Нікітіна запрошують працювати науковим співробітником до Миколаївського краєзнавчого музею. А незабаром він бере участь у роботі експедиції під керівництвом наукового співробітника Інституту археології Академії Наук УРСР Миколи Шмаглія. Потім надійшла пропозиція дослідити береги Інгулу вверх від с. Софіївка і берегів річки Сагайдак до с. Варварівка. Експедиція виявилася вдалою – були відкриті палеолітична і мезолітична стоянки та залишки поселень доби енеоліту і бронзи.
Слідами цих відкриттів почала працювати Інгульська експедиція Інституту археології АН України під керівництвом кандидата історичних наук Олімпіади Шапошникової, яка запросила до експедиції В. І. Нікітіна. Він брав участь у її роботі протягом кількох сезонів.
Розпочався плідний і цікавий період у житті В. І. Нікітіна. Він очолює експедицію по розкопках скіфського кургану в с. Солдатське Вознесенського району. Працюють на глибині понад 4 метри, постійно у воді і болоті, але всі труднощі виправдовують безцінні знахідки – поховальний інвентар, у тому числі і золоті прикраси скіфської знаті. В. І. Нікітін працює над серією нарисів по пам’ятниках археології для книги «Історія міст і сіл Української РСР. Миколаївська область».
За ініціативою В. І. Нікітіна проведено експедицію у Казанківському районі з метою фронтального виявлення пам’ятників старовини, щоб у подальшому обстежити всі райони області. В результаті роботи у Казанківському районі було виявлено 300 пам’ятників археології.
А коли при Миколаївському педагогічному інституті відкрився історичний факультет, Василь Іванович читає курс лекцій з основ археології та історичного краєзнавства.
Науковий світ визнав його заслуги, високу професійність і величезний внесок у археологію країни. Василя Івановича запрошують на наукові конференції, організовані Академією наук України, у Київ, Дніпропетровськ, Кишинів, Ужгород, Куйбишев, на міжнародну конференцію у Москву. У нього з’явилося сотні колег по всій країні і за кордоном, з багатьма підтримував професійні і дружні стосунки. Саме В. І. Нікітін є ініціатором створення обласного сектора охорони пам’ятників археології при обласному краєзнавчому музеї, який він очолював.
Непосидючий Василь Іванович не переставав працювати на розкопках і після розвалу СРСР, коли майже повністю припинилося фінансування на проведення археологічних досліджень. Він брав лопату і один самотужки проводив розкопки, навчав дітей у школах, у Малій академії наук або брався за перо.
Він по крупинках зібрав історію миколаївської кірхи – священого Храму німців-колоністів. Так з’явилася книга В. Нікітіна «…На круги своя». На її презентацію приїхали нащадки німців-колоністів із США. Згодом з Америки надійшло повідомлення, що книгу передано до знаменитої бібліотеки Конгресу США, де вона сьогодні зберігається.
Підготовлена до друку і чекає на спонсорську допомогу книга «Легенда про золоту карету та інші краєзнавчі нариси».
А загалом вчений написав сотні нарисів, наукових досліджень і статей, за якими навчаються студенти, використовують у практичній роботі археологи.член Національної спілки журналістів УкраїниЙосип СТРУК,