У Міжнародний день театру – 27 березня – в Миколаївському академічному художньому російському драматичному театрі допрем’єрним спектаклем Славомира Мрожека «Емігранти» урочисто відкрилася мала сцена. Безумовно, це значна подія не тільки для театралів міста, а й для усіх шанувальників культури. Душевно привітався з публікою прибалтійський режисер цього спектаклю Йонас Бузиляускас, який відразу викликав до себе довіру та симпатію публіки.
Театр трансформується й осучаснюється, намагаючись якомога ближче підступитися до серця глядача, торкнутися струн його душі, зачепити за живе, примусити думати, аналізувати, діяти. Сучасний світ міняється надзвичайно швидко, а з ним приходять нові виклики часу. Судячи з усього, це добре розуміють у російському драмтеатрі, особливо після того, як колектив пережив важку, болісну й затяжну конфліктну ситуацію. За словами директора театру Артема Свистуна, сьогодні існує необхідність створення злободенних спектаклів з максимальною наближеністю артистів до глядачів, і саме тому й була задумана мала сцена як сучасний експериментальний майданчик.
Голова обласної ради Вікторія Москаленко, яка також завітала на театральне свято, привітала присутніх з Міжнародним днем театру, з відкриттям малої сцени, побажала невичерпної творчої наснаги трудовому колективу й вручила почесні відзнаки «За заслуги перед Миколаївщиною» директорові театру Артему Свистуну і артистці, завідувачці літературно-драматичного відділу театру Марині Васильєвій.
Спектакль, як на мій погляд, удався. Бо майже дві години глядачі сиділи у залі немов заворожені – затамувавши подих. Сценічне дійство відбувалося за кілька метрів від них, і створювалося враження, що глядачі також є учасниками спектаклю.
Створення і відкриття малої театральної сцени – праця, безумовно, колективна. Цей експериментальний майданчик точно б не відкрився до Міжнародного дня театру, якби не щире переконання, творчий талант і організаторські здібності комерційного директора Миколи Павловича Ворони. Ті, хто спілкувався з ним, кажуть, що відмовити йому просто неможливо – він переконає будь-кого із спонсорів, що театру треба допомагати, бо театр перш за все – візитна картка міста, місце, де люди відпочивають не тільки душею, а й наповнюються духовністю. Тому театру охоче допомагають – хто грішми, хто будівельними матеріли, хто робочою силою.
Галина ПОРФИР’ЄВА