Дівчинка з найдовшою косою навчається у 9 класі миколаївської школи, відвідує спортивну секцію з боротьби, і мріє про найекзотичнішу професію у світі — разом з Дмитром Комаровим відкривати людям смарагдові острови…З першого класу Алінка Бибочкіна — учениця Миколаївської ЗОШ № 57 імені Т.Г.Шевченка, через проблеми зі здоров`ям навчається за програмою, передбаченою для дітей з особливими освітніми потребами.
— Я дуже люблю географію. Це мій найулюбленіший шкільний предмет, — ділиться зі мною Аліна.
Тендітна, мила, усміхнена дівчинка, радо відгукується на пропозицію поспілкуватись. Я помічаю, як старанно попри будь які обставини вона намагається виразно і красиво вимовляти кожне слово. І те, як іноді замість слів за неї говорять очі…
Вже з перших хвилин нашого знайомства душевна відкритість і теплота її погляду немов одним подихом розчиняє двері у замкнений простір моїх втомлених почуттів… І тобі враз стає зрозуміло, як сильно десь в глибині душі ця несподівана, неочікувана зустріч була давно очікуваною…
Ця її дитинна довіра, яку я до себе відчуваю серцем, несподівано пробуджує у мені солодкий спокій і затишок, і торкається кожної моєї клітини…
— Такі діти трохи інші, ніж їх ровесники. Вони приймають світ крізь призму власної відкритості, чесності, благородства. Вони ніколи не навчаться лицемірити, хитрувати, брехати. Їх генетична програма налаштована на доброту до світу і людей, які їх оточують, — каже перша вчителька Алінки, заступник директора школи Н.Г. Мішустіна.
Ніна Григорівна ділиться, що не зважаючи на те, що за станом здоров`я дівчинка навчається за інклюзивною формою, вона велика розумниця. Але за це спершу треба подякувати її родині, її батькам, а потім вчителям. Родина повністю присвятила себе, щоб дати щасливе дитинство своїй дитині. Інтелектуальний рівень розвитку дітей, які потребують інклюзивного навчання, насамперед залежить від старань усіх членів родини. Потрібно багато їх зусиль, сил і віри у свою дитину. На думку Ніни Григорівни, Аліна обов’язково здобуде вищу освіту, а ставши дорослою людиною, буде соціалізована, знайде своє місце у суспільстві, зможе віддавати свої знання і досвід на благо суспільства.
Алінку люблять однокласники. І хоч вона не має можливості відвідувати усі уроки на загальних умовах, а зазвичай навчається з учителями індивідуально, у її щоденнику високі показники успішності не лише з усних відповідей, а й з контрольних робіт.
Дівчинка з радістю показує свій щоденник, де в основному оцінки — 9, 10, 11, 12.
Особисто мене дуже здивувала її відповідь на запитання, як проходить її позаурочний час. Бо її хобі, насправді, таке нетипове, як для дівчинки-підлітка, — адже її ровесниці у цьому віці полюбляють бальні танці тощо.
Аліна Бибочкіна розповідає:
«Вже другий рік я відвідую спорткомплекс, де займаюсь у секції з боротьби. Я дуже люблю перекиди, сам процес позмагатись. Боротьба — це ж так красиво! Я вирішила це доказати. Тому що всі вважають, що боротьба — це когось треба побити, потупцювати, надавати стусанів. Я ж хочу довести, що це не так. У цьому виді спорту своя краса: краса боротись по-чесному. Мені приємно, що я не одна. У нашій секції не тільки хлопчики, але й дівчатка».
Моя юна співбесідниця здивувалась, коли я запитала, чи її довга коса не заважає навчатись у школі, займатись боротьбою? Звичайно, ні! Дівчинка ніколи не підстригала волосся, тільки кінчики. Навіть на фото у першому класі її косички найдовші. Зауважила, що доглядати за косою дійсно складно. Але для них з мамою, яка допомагає мити голівку, заплітати волосся, — це вже приємний ритуал. У такі хвилини вони розмовляють як подруги, Аліна ділиться з нею своїми мріями…
Дівчинка вважає, що її заплетена коса — це стильно і завжди модно. І навіть коли стане дорослою, і буде подорожувати, розповідати людям у своїх статтях про коралові рифи рожевого кольору, білі береги прекрасних островів, — коса їй не стане на заваді. Це буде на острові Фіджі, чи Барбадос, хтозна…
Перерва, про яку нагадав шкільний дзвоник, закінчилась. Нашу розмову перервала вчителька біології Олена Бобко, і запросила Алінку на урок.
Олена Миколаївна ніжно обняла ученицю, спитала, як вона себе почуває. Відчувалась щира взаємність, любов до дитини. На прощання вчителька біології сказала:
«Наша Алінка справді маленька особистість. Вона не тальки відвідує секцію з боротьби, а ще і дуже гарно малює. У неї багато малюнків, сюжети до яких у її уяві народжуються як казкові сни. Алінка дуже творча дівчинка. ЇЇ любить увесь клас. Вона завжди звертається до всіх з гарним настроєм, на уроках уважна і відповідальна. І їй крім географії подобається біологія, історія, власне, усі шкільні предмети. Дівчинка мріє відвідати найкрасивіші місця земної кулі. Нехай справдяться її мрії!».
Олександра Ментель, журналіст
У Миколаївській ЗОШ № 57 імені Т.Г.Шевченка навчається 1021 учень, з них 34 — на інклюзивному навчанні, для яких створенао особливі умови для навчання.
І, як зазначив директор школи Андрій Малахов, про кожну дитину можна розповісти щось особливе. Їх внутрішній світ — безмежно красивий і багатий.
У ньому багато тепла і радості, якими вони щиро діляться з нами усіма…
***
З офіційних джерел:
«ЮНЕСКО визначає інклюзивне навчання як «процес звернення і відповіді на різноманітні потреби учнів через забезпечення їхньої участі в навчанні, культурних заходах і житті громади, та зменшення виключення в освіті та навчальному процесі».
Тобто це такий спосіб отримання освіти, коли учні або студенти з особливими освітніми потребами навчаються в загальному освітньому середовищі за місцем свого проживання, – і це є альтернативою інтернатній системі, за якою вони утримуються та навчаються окремо від інших дітей, або домашньому та індивідуальному навчанню.
Інклюзивна освіта в широкому сенсі передбачає створення рівних можливостей для всіх категорій дітей в Україні.
Жоден з них не має відчувати себе іншим – і це головне завдання інклюзії».