У вишиванці живе душа мого народу

Цими днями в Миколаївській загальноосвітній санаторній школі-інтернат №4 особливо пожвавлено – в холі школи знаходяться експонати з фондів Миколаївського обласного краєзнавчого музею.Виставку, яка проходить під гаслом «У вишиванці живе душа мого народу», допомогла організувати завідувачка відділом пересувних та стаціонарних виставок Миколаївського обласного краєзнавчого музею, лауреат обласної премії імені Миколи Аркаса – Світлана Романенко.

Протягом двох тижнів у вихованців закладу є можливість ознайомитися з традиційними візерунками вишивки, історія яких прийшла з далекої давнини і мала певний зміст. Про це й багато іншого із захопленням розповідає відвідувачам цієї виставки вчитель трудового навчання вищої категорії - вчитель-методист учбового закладу – Тетяна Колбягіна.

Для тих, хто не знає змісту, а використовує візерунок «для краси», може бути відкриттям, що, перш за все, значення вишивки – оберіг! Вишивка – справа довга, що вимагає терпіння і любові. В Україні не було жодної оселі, в якої жінки би не вишивали. Це давній український народний звичай – хай то була одинока хатина вдови чи затісна багатодітна оселя, приземкувата мазанка або хата заможньої родини – всюди палахкотіло багатство кольорів вишивки.

Вишиті знаки були символічними зображеннями землі і води, птахів і рослин, людей і тварин. Вишивкою оздоблювали головні убори (очіпки, намітки, хустки), одяг (сорочки, свитки, кожухи, кептарі тощо), скатертини, рушники, серветки, постільну білизну, картини, килими.

Сьогодні вишивка знову входить в моду, вишиті речі вважаються окрасою будь-якого інтер’єру. Вони змушують завмирати перед собою навіть людей, далеких від любові до народних ремесел.

Діти із зацікавленням пізнають неймовірний світ краси та гармонії. А головне, завдяки такому «зануренню» в історію наших пращурів, ми надаємо можливість підростаючому поколінню поважати минуле, любити та примножувати традиції рідної неньки України.