Святі землі нашої: Старці Глинської пустині

Схиархімандрит Серафим (Амелін) у 1893 році пішов з дому і вступив до Глинської пустині. Батько його спочатку був цим незадоволений, але, приїхавши в обитель, пом'якшав і сказав йому: «Якщо пішов у ченці, так уже й живи, не йди звідси». У монастирі Симеон (так звали святого у хрещенні) працював спочатку на спільних послухах, щодня ходив на одкровення помислів до старців, навчався подвигів посту та молитви, читав творіння святих отців.

Вже у цей час його відрізняла особлива тихість характеру і лагідна стриманість у спілкуванні. Глибоко шануючи настоятеля обителі схиархімандрита Іоаннікія (Гомолко), Симеон дуже уважно ставився до всіх його настанов. Повчання настоятеля про те, що без слідкування за своїм розумом всі духовні подвиги нічого не варті, спонукали молодого подвижника постійно спостерігати за собою, обмірковувати кожне слово і справу, контролювати свої помисли і почуття. Усі гріховні рухи душі він відкривав старцеві. Відвертість, простота та щирість були якостями, які Симеон виховав у собі ще у батьківському домі. Така пильність поступово дозволила йому здобути тверезість, яка необхідна для справжнього духовного життя. Звісно, не обходилося без скорбот і спокус, але він все переносив зі смиренністю, намагався приборкувати нетерпіння і дратівливість. Подвижник знаходив внутрішній мир і заспокоєння уважно слідкуючі за своїми гріхами.

Преподобний Серафим (Амелін)

Схиархімандрит Серафим (Романцов) у 1910 році після смерті батьків вступив до монастиря. Спочатку він був визначений на послух при хлібні, а через рік – при бондарні. У 1914 році він пішов в армію і брав участь у Першій світовій війні, в 1916 році був поранений і після одужання повернувся в обитель.

Під керівництвом мудрих Глинських старців він терпляче переносив спокуси, набув навички повного послуху та смирення. Крім набуття цих чеснот, юний подвижник з старанністю віддався подвигу молитви; любов до молитви настільки полонила його серце, що він не розлучався з нею все своє життя. «Гаряча молитва, – говорив він неодноразово згодом, – захищала мене за всіх важких обставин мого життя».

Сидить у центрі – намісник Глинської Пустелі схіархімандрит Серафим (Амелін),
ліворуч – благочинний схіїгумен Серафим (Романцов)
та духівник схіїгумен Андронік (Лукаш).

Схимитрополит Серафим (Мажуга) народився у 1896 році у місті Глухові. Різні джерела наводять дві дати вступу до Глинської пустині - 1912 або 1914 рік.

Смиренності майбутній святитель прилежав змалку. На початку свого чернечого шляху він усіляко намагався здобути цю чесноту. Він мав великі проблеми, коли був початковим послушником: звідусіль його гнали, постійно докоряли, скаржилися на нього настоятелю - він все терпів. Нарешті, його визначили доглядати коней, яких він з дитинства панічно боявся. Подолавши страх, він повністю підкорив себе волі Божій і незабаром не тільки почав справлятися з дорученою йому справою, а й навіть полюбив свій послух. У той час один юродивий глинський чернець передрік монастирському конюху, що той стане великою людиною.

Святитель Серафим (Мажуга)

Закриття і відновлення обителі. Важкі роки і повернення Старців.

У 1922 році Глинська пустель була закрита. Відродження обителі відбулось лише в 1942 році, коли Сумська область була захоплена німцями.

У монастирі не вистачало одягу, взуття (літургії звершували у лаптях). По декілька днів братія на трапезі замість хліба отримувала лише варені буряки, а то й зовсім голодувала. Не було муки для просфор, вина для здійснення літургії. Але ченці того часу, як істинні подвижники, все покірно терпіли, дякували Богові й Матері Божій лише за можливість жити у святій обителі. Адже Глинська пустель була єдиним монастирем, що на той час відкрився.

Після визволення Сумської області від німців органи радянської влади зобов'язали пустинь сплачувати великі податки. Виплачуючи їх, ченці Глинської пустелі жили в бідності, але всім, що було в обителі, ділилися з прочанами, допомагали їм чим тільки було можливо. Особливо піклуючись про сиріт і вдів, Глинська пустель у 1943 році пожертвувала на допомогу сім'ям, які втратили годувальників, 1 400 рублів, на сиріт воїнів у 1944 році – 6 600 рублів, а у 1945 році – 6 000 рублів.

Отець Серафим (Амелін) повернувся до Глинської пустині в 1942 р. і багато попрацював у справі відновлення обителі та відродження її духовних традицій. Святий своїм життям, лагідністю та любов'ю він усіх привертав до себе. Багато хто обирав його своїм старцем і ходив до нього на одкровення помислів. Братія обителі так любили та поважали його, що одноголосно обрали своїм настоятелем.

30 грудня 1947 р. в обитель повернувся ієросхимонах Серафим (Романцов). А в 1948 р., бачачи духовну досвідченість та досконалість його чернечого подвигу, архімандрит Серафим (Амелін) призначив його на посаду духовника.

Також мав нерозривний духовний зв'язок із братією Глинської пустині владика Серафим (Мажуга). Він писав, що «завжди молиться і закликає благословення на всіх Глинських» і сам просив їх молитов.

У 2008 та 2009 році Священний Синод Української Православної Церкви прийняв рішення щодо канонізації Собору Глинських святих, у тому числі трьох старців з ім'ям Серафим, про яких йшла мова вище.

Намісник Глинської пустелі схіархімандрит Серафим (Амелін)
та благочинний схіїгумен Серафим (Романцов)
біля вежі в якій знаходилася келія старця.

Варто звернути увагу на слова автора Глинського патерика, схиархимандрита Іоанна (Маслова) щодо діяльності настоятеля отця Серафима (Амеліна) у ті часи: “У цих важких матеріальних умовах головною метою отця Серафима було піднесення духовного життя братії і прочан, їхнє моральне переродження, стяжання ними Духа Святого. «Ревний щодо проведення в обителі суворого Афонського уставу», настоятель відновив суворо подвижницький устрій життя Глинських ченців, весь день яких був заповнений молитвою та працями послуху.”

Ця деталь нагадує нам про славнозвісну розмову преподобного Серафим Саровського з Мотовіловим. Святий наголосив, що справжня мета життя нашого християнського полягає в стяжанні Духа Святого Божого:

“Пост же, і бдіння, і молитва, і милостиня, і всяка Христа заради добра справа, що робиться, є засоби для набуття Святого Духа Божого... Звісно будь-яка чеснота, яку творять заради Христа, дає благодать Духа Святого, але найбільше дає молитва, бо вона ніби завжди в руках наших, як знаряддя для набуття благодаті Духа.”

...

“благодать Духа Святого, що дарується при Хрещенні в ім'я Отця і Сина і Святого Духа, незважаючи на гріхопадіння людські, незважаючи на темряву навколо душі нашої, все-таки світиться в серці споконвіку колишнім Божественним світлом безцінних заслуг Христових. Це світло Христове при нерозкаянні грішника волає до Отця: «Авво Отче!», не до кінця прогнівайся на нерозкаяність цю! — а потім, при зверненні грішника на шлях покаяння, цілком згладжує і сліди скоєних злочинів, одягаючи колишнього злочинця знову одягом нетління, зітканим з благодаті Духа Святого, про набуття якої, як про мету життя християнського, я й говорю стільки часу вашому Боголюбству.”

Цікаво, що ця розмова відбулась у 1831 році. А вперше була опублікована 120 років тому, у 1903 році, у рік прославлення святого. Виходячі з інформації про Глинську пустинь у цій статті, можна припустити, що спадщина преподобного Серафима мала благодатний вплив на ченців обителі.

Більшість інформації взята з праць схіархімандрита Іоанна (Маслова)
Джерела інформації...