Про те, як завод добровільно «подарували»

Протистояння довкола Миколаївського тепловозоремонтного заводу триває ось уже декілька років. Колишні бізнес-компаньйони в якійсь момент «побили горщики», й конфлікт набув публічного розголосу. Один із ділових партнерів В’ячеслав Сімченко нещодавно, близько місця тому, пішов у кращі світи. Натомість засновник заводу Ігор Павлов продовжує боротьбу за підприємство, яке він створював «з нуля».

Своїм баченням ситуації та планами І. Павлов поділився з журналістами 10 червня під час пресконференції.

На початку спілкування з представниками масмедіа Ігор Павлов розповів, що він – із родини потомствених військових, відтак проблема вибору професії для нього не стояла. Закінчивши військове училище, молодий офіцер став на службу Батьківщині. Але згодом, коли почався розвал армії, І. Павлов, аби мати змогу прогодувати сім’ю, повернувся до Миколаєва і поринув у пучину бізнесу.

Спробувавши себе в різних галузях підприємницької діяльності, Ігор Павлов зрештою зайнявся постачанням запчастин для промислових заводів України. А на початку 2000-х І. Павлов разом із сестрою Тетяною Коровіною започаткували власне підприємство – «Магістраль-Юг», яке займається високотехнологічним виробництвом та ремонтом.

Звісно, що за чимало років бізнес-діяльності Ігор Миколайович здобув певну повагу в ділових колах, а це, як відомо, найдорожчий капітал. Близько двадцяти років тому власні знання, фінанси та репутацію І. Павлов інвестував у новий завод «Фартон» з ремонту тепловозів. Починав з нуля, коли не було ані комунікацій, ані навіть бодай якогось даху над головою. А всі виробничі потреби обслуговував усього… один наявний станок.

Ще до 2010 року Ігор Павлович спромігся вибудувати розгалужені виробничі потужності та закупити необхідне обладнання, лише станків було придбано близько 30 одиниць. Одне слово, Ігор Павлович практично самотужки створив нове виробництво.

А ще за деякий час його діловим партнером став В’ячеслав Сімченко. Підкреслимо важливий акцент, на якому під час пресконференції неодноразово наголошували і сам ошуканий бізнесмен, і представники його команди: левова частка матеріальних активів була створена саме Ігорем Павловим, натомість В. Сімченко перед входженням на підприємство відчував неабиякі матеріальні труднощі, але «підкупав» ерудованістю, чарівністю і енергійністю. Така собі «робоча конячка», адже сам Ігор Миколайович, за його зізнанням, планував більше зосередитися на питаннях стратегічного розвитку підприємства.

Та за декілька років, а саме 2014-го, між бізнес-партнером виникла конфронтація, котра «перетекла» в розріз словесного, а потім і юридичного протистояння.

Власне кажучи, про юридичний аспект розповів адвокат Ігоря Павлова Андрій Толпєкін, добре відомий миколаївцям своєю активною громадською позицією на ниві боротьби з кримінальними авторитетами та рейдерами.

– Так, співзасновниками підприємства «Фартон» були В. Сімченко і сестра І. Павлова Т. Коровіна, – зазначив А. Толпєкін. – Усі основні виробничі фонди та земля числилися саме за цією фірмою. За певний час між співзасновниками виникли розбіжності, й згодом з’явився протокол № 26 зборів засновників підприємства «Фартон», датований 7 квітня 2016 року.

Андрій Толпєкін надав можливість журналістам ознайомитися з даним протоколом. Відповідно до нього засновники «Фартону» вирішили створити нове підприємство – ТОВ «Промисловий транспорт», якому передали всі виробничі будівлі, склади, споруди, тепловози та іншу власність фірми «Фартон» на загальну суму 12 мільйонів гривень.

Але «родзинка» цього рішення – в тому, що доля Тетяни Коровіної в новоствореному підприємстві становила 49 відсотків, а частка В’ячеслава Сімченка – 51 процент. Видається принаймні дивним, що один із бізнес-партнерів, що мав половину всіх активів, добровільно віддав контрольний пакет акцій іншому співзасновнику.

Як показав час, «за допомогою» цього протоколу Ігоря Павлова було позбавлено контролю над його «дітищем» – підприємством, яке він плекав з моменту його створення.

А найцікавіше – це те, що, як підкреслив адвокат А. Толпєкін, ані Коровіна, ані Павлов і гадки не мали ні про якийсь протокол та збори, відповідно до рішення яких майно «Фартону» стало «вотчиною» одного із співзасновників. Про його існування «підписанти» дізналися аж через декілька місяців після його «складання».

Загалом ситуація виглядає абсурдною: з якого такого дива один із співвласників підприємства несподівано взяв і добровільно подарував повний контроль над ним іншому співвласнику?.. Поготів дивно, що це сталося тоді, коли між колишніми партнерами вже тривалий час «палахкотів» серйозний конфлікт.

Отже, виходить, протокол № 26 було брутально підроблено?

Аби це довести, ошукана сторона подала позов до суду, намагаючись оскаржити дії із фактично захоплення їхньої частки в підприємстві. Позивач у позовній заяві Т. Коровіна вказала, що вона в зборах засновників МППФ «Фартон» 07.04.2016 участі не брала, для участі у загальних зборах не реєструвалася, протокол № 26 від 07.04.2016 не підписувала, про проведення зборів аж до грудня 2016 року їй взагалі не було відомо.

Суди тривали декілька років, а крапку поставив Південно-західний апеляційний господарський суд. Феміда спиралася на висновки судових експертів, які дійшли висновку: протокол зборів № 26 був змонтованим за допомогою монтажу, зокрема друкований текст лицевої сторони наданого документа (там, де йдеться про передачу майна в нерівних частках) виконаний неодночасно з друкованим текстом його зворотної сторони, на якому міститься справжній підпис Коровіної.

Таким чином, шляхом цієї фальсифікації було реалізовано сумнозвісну багатьом українським бізнесменам схему «було нашим – стало вашим».

Дослідивши всі докази та заслухавши всіх учасників процесу, Південно-західний апеляційний господарський суд Постановою від лютого 2020 року задовольнив позовну заяву частково, а саме – визнав недійсним рішення загальних зборів засновників МППФ «Фартон» від 07.04.2016, оформлених протоколом № 26 від 07.04.2016 р.

Отже, на підставі підробленого документа відбулося фактично рейдерське захоплення бізнесу в одного з його власників?

Цікаво, що на медійний захід прибули не лише запрошені журналісти, а й, без запрошення, – представники іншої сторони конфлікту, зокрема адвокат В. Калаянов. Він послався на якісь п’ять експертиз, результати яких, за його словами, є повністю протилежними висновкам вищезгаданої експертизи. Не знаємо, про що саме мовив пан Калаянов, натомість факт залишається фактом: в основу судового рішення, що набуло чинності, покладені дані державної судової експертизи, яка довела – протокол зборів підроблений!

До речі, за фактами цих та інших незаконних дій порушено далеко не одну кримінальну справу, і Ігор Павлов має намір довести їх до логічного завершення – покарання тих, хто вчинив злочини. А відомості, що їх озвучив адвокат Калаянов, ошуканий співзасновник бізнесу назвав «повною нісенітницею».

Крім того, Ігор Павлов розповів і про геть кричущий випадок: за його словами, під час однієї зустрічі, на якій були присутні В’ячеслав Сімченко, його юрист Василь Калаянов і відомий миколаївський бізнесмен із сумнівною репутацією Михайло Тітов, останній йому погрожував.

– Мені запропонували за мій бізнес 700 тисяч доларів і ще 200 тисяч доларів за територію, – додав І. Павлов. – Я вийшов тоді на вулицю зі Славою і спитав, що відбувається, адже ми домовилися про розділ майна по-людськи, або ти мені платиш, або я тобі. Він мені сказав, що Титов викупив мою долю…

Але й це ще не все. Ігор Павлов заявив, що його частку в іншій фірмі – «Миколаївському тепловозоремонтному заводі» – свого часу викупив якийсь Василенко – за словами бізнесмена, це «кілер, який розстріляв Барашковського». А потім Василенко буцімто продав свою частку все тому ж Сімченку, який став одноосібним власником підприємства. «Коли прийшли до нотаріуса, то той сказав, що нічого не пам’ятає і не розуміє», – зазначив Ігор Павлов.

Яким чином Ігор Павлов та його юристи мають намір добиватися справедливості, а саме – повернення контролю над основними фондами відповідно до рішення суду? Як вони акцентували – виключно в правовому полі, зокрема шляхом перемовин з іншою стороною. І це тим більше заслуговує на повагу, адже проти самого добросовісного бізнесмена застосовували вкрай брудні методи з «віджиму» його власності.

Сподіваємось також, що професійну оцінку озвученим фактам нададуть і правоохоронні органи.

Андрій ТЮРІН