Цього року южноукраїнському клубу греко-римської боротьби виповнюється 10 років.До 2014-го такого виду спорту в місті енергетиків не було. Заняття з греко-римської боротьби на базі спортивного комплексу «Олімп» філії «ВП ПАЕС» започаткували тренери, які у 2014 році виїхали з окупованої Кадіївки (на той час Стаханів) Луганської області. Виїжджали з групою вихованців, і були переконані, що це тимчасово.
У южноукраїнського клубу греко-римської боротьби амбітні плани. За 10 років від заснування тут змогли не просто налагодити роботу з дітьми, а й заявити про себе на вітчизняній і світовій спортивних аренах. «Так, результати у нас вже є, але завжди хочеться більшого. Серед старших вихованців маємо призерів та чемпіонів України. Попереду Чемпіонат України U-13, де вже будуть боротися за медалі молодші хлопці. Так, нас знають в Україні та за її межами, нас визнають, як сильних суперників та конкурентів. Проте, працюємо далі, працюємо наполегливіше, щоб результати були ще вищими», – говорить один з тренерів-викладачів секції греко-римської боротьби СК «Олімп» Денис Чебанов.
Беручи участь у турнірах – як вітчизняних, так і міжнародних, вихованці секції греко-римської боротьби демонструють не лише власні силу та навички. Вони розповідають світу про Південноукраїнську АЕС, а колись самі мало що знали про атомну енергетику та маленьке містечко на березі Південного Бугу. «Літо 2014 року. У Стаханів прийшла війна. Так сталося, що на той час ми працювали у спеціалізованій дитячо-юнацькій школі Олімпійського резерву Луганської області, і коли розпочалися бойові дії, було ухвалено рішення про евакуацію дітей. Тоді нам повідомили, що є така Південноукраїнська АЕС, керівництво та колектив якої вирішили допомогти дітям з Луганщини та відправити їх на оздоровлення. Адміністрація нашої спортивної школи погодилась на цю пропозицію та відрядила групу до літнього табору в Очакові. Туди поїхали 30 дітей віком від 7 до 16 років та 4 тренери», – згадує ті часи завідувачка відділу розвитку дитячого та юнацького спорту СК «Олімп» філії «ВП ПАЕС» Катерина Спанчак. Катерина Михайлівна на той час була одним з тренерів, які супроводжували юних спортсменів у подорожі зі Сходу на Південь країни.
Події склалися так, що на той час до колективу Південноукраїнської АЕС уже приєднався земляк стаханівців. Віктор Рибін, хоча й не жив у рідному місті, проте підтримував з земляками тісний зв’язок. До анексії Криму чоловік працював на Донузлавській ВЕС, а після перевівся на Південноукраїнський енергокомплекс. Коли неспокійно стало і на його малій батьківщині, чоловік прийшов до Володимира Авраменка, який на той час був заступником генерального директора ПАЕС, з проханням взяти під опіку юних спортсменів зі Стаханова. Володимир Анатолійович переповів історію маленьких стаханівців генеральному директору, доніс інформацію до профспілки та колективу. Від самого початку переселенцями з Луганщини опікувався начальник відділу соціального розвитку філії «ВП ПАЕС» Валерій Кичак: «Коли відбулося захоплення вже наших східних територій – Луганської та Донецької областей, тобто, як сьогодні вже всі розуміють, розпочалась війна, до Південноукраїнської АЕС звернулися з проханням про евакуацію дітей зі стаханівської школи-інтернату. Це була достатньо відома школа в Україні. Перед нами постало завдання прийняти, розселити та організувати процес таким чином, щоб секція могла і далі працювати. Як завжди, на Південноукраїнській АЕС відреагували надзвичайно оперативно. Вже другого липня я зустрічав дітей та тренерів на нашому залізничному вокзалі. Слід сказати, що часи були дуже складні. Евакуювалося багато людей, вони переїжджали на територію, де не велося бойових дій. Мені ніколи раніше не доводилося бачити такого величезного потяга, який тоді сформували на Луганщині. Вагон, у якому приїхали стаханівці, був причепним. Глухої ночі він зупинився далеко за територією вокзалу, в хащах, треба було знайти наших підопічних та відвести їх до автобусів, які чекали на площі перед вокзалом. Ситуація була напруженою, оскільки діти без батьків, зголоднілі та стомлені. Ми організували все швидко та якісно: усіх розселили, нагодували та обігріли».
Спільними зусиллями дітей вивезли у літній табір на місяць, потім їх відпочинок подовжили, а з часом ухвалили рішення про організацію перебування юних спортсменів у місті Южноукраїнськ. Прийшов новий навчальний рік, дітям потрібно було вчитися, а бойові дії на їх маленькій батьківщині не вщухали. «Перебуваючи з дітьми на відпочинку, ми постійно тримали руку на пульсі та слідкували за подіями, які розгорталися вдома. Ми бачили, що відбувається щось незрозуміле, ситуація для дітей була небезпечною. Розуміло це і керівництво Південноукраїнської АЕС, тому у вересні, коли потрібно було вирішувати, що робити далі, нам запропонували приїхати до міста енергетиків і розміститися у южноукраїнському Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей. Тренерам надали тимчасові робочі місця в спорткомплексі «Олімп», – розповідає Катерина Спанчак.
На той час з тренерами залишалось 13 дітей, семеро з них були вихованцями школи-інтернату. Не знаючи міста, не маючи в ньому жодних зв’язків чи знайомих, не розуміючи майбутнього і щиро прагнучи поїхати додому, стаханівці все ж вирішили не повертатися на підконтрольну окупантам територію. В Южноукраїнську дітей поселили, влаштували до школи та дали можливість продовжити тренування. Щодо друзів, то дітлахи стали підшефними великого колективу Південноукраїнської АЕС. Дітей закріпили за цехами, кожного одягли, взули, забезпечили шкільним приладдям і канцелярією. «Для нашого колективу – це була абсолютно нормальна реакція. Діяли оперативно та організовано. Не встигали озвучити потреби маленьких стаханівців, як люди несли все необхідне, здавали гроші. Так само відбувається й коли допомоги атомників потребують підшефні Рацинська та Березківська школи-інтернати, наш Центр соціально-психологічної реабілітації дітей», – зазначив Валерій Кичак.
Щодо тренерів, то з легкої руки південноукраїнських енергетиків, вони стали піонерами у новому для міста виді спорту – греко-римській боротьбі. Розпочинати довелося з чистого аркуша. Викладачі та їхні вихованці пішли по школах. Вони агітували маленьких южноукраїнців долучатися, розповідали про переваги цього виду єдиноборств і навіть влаштовували наочні демонстраціі. «Були сумніви. Ми не знали залишимося в місті чи ні, чи будемо продовжувати свою справу. Пару років нам знадобилося, щоб зрозуміти, що ми тут надовго і почали набирати обертів», – говорить тренер-викладач секції греко-римської боротьби СК «Олімп» Бутхуз Карая. «Розпочинати з нуля дуже важко. Вдома, в Стаханові, у нас була напрацьована база, а тут ми приїхали на пусте місце. Проте ми вірили. Без віри нічого б не вийшло. Спочатку до секції прийшло 10-15 хлопців. Потім вони запросили друзів, розповіли в школі, й ми стали набирати групи. Греко-римська боротьба сподобалась южноукраїнським дітлахам, вони повірили в нас, а ми повірили в них», – додає Денис Чебанов. Тренери зізнаються: розуміли, що місто дуже спортивне, на той час у ньому розвивалося понад 20 видів спорту. Конкуренція видавалася чималою, не було місця для занять, бентежила відсутність борцівського килима та іншого інвентаря.
До колективу Південноукраїнської АЕС тренери-стаханівці доєдналися 29 вересня 2014-го , а вже у грудні цього ж року на базі спорткомплексу «Олімп» відбувся перший Всеукраїнський турнір з греко-римської боротьби серед молодших юнаків, присвячений Дню енергетика. До речі, змагання пройшли на професійному борцівському килимі, який для нової секції купили за допомогою профспілкового комітету ПАЕС. Нині таких килимів уже чотири, турніри до Дня енергетика проходять щороку, а в секції займаються понад сто южноукраїнських хлопців. Найменшому 4 рочки, найстаршому 16. Тренери кажуть, греко-римська боротьба – це не лише про спортивні змагання та борцівські якості. Передусім цей спорт про дисципліну, цілеспрямованість та успішність. «Окрім фізичних даних, технічних, функціональних, швидкісних, греко-римська боротьба – це дисципліна. Спортсмен має виглядати охайно, додержуватись режимів харчування та сну, добре навчатись і не повинен спізнюватись на заняття, Дотримуючись таких правил, хлопці, навіть, якщо не стануть великими спортсменами, обов’язково будуть хорошими людьми», – каже Денис Чебанов.
Результати спортсменів секції греко-римської боротьби говорять самі за себе. За словами завідувачки відділу розвитку дитячого та юнацького спорту СК «Олімп» ПАЕС Катерини Спанчак, вихованці клубу регулярно беруть участь у різних змаганнях – приблизно 25 заходів на рік. На сьогодні це не лише турніри обласного та всеукраїнського рівнів. Южноукраїнські борці – постійні учасники міжнародних турнірів і чемпіонатів Європи. Хлопці побували в Польщі, Румунії, Литві, Латвії та інших країнах світу. Відділення пишається своїми вихованцями, які два роки поспіль входять до п’ятірки найкращих спортсменів на Чемпіонатах Європи U-15 та U-17. Серед южноукраїнських борців два переможці Європейських шкільних Ігор єдиноборств у Сербії. Нині п’ять спортсменів секції входять до складу Національної збірної команди України з греко-римської боротьби U-15 та U-17. Ще один южноукраїнський борець готується взяти участь у Чемпіонаті Світу з греко-римської боротьби, який відбудеться в серпні нинішнього року в Фінляндії.
У 2017 році за ініціативи тренерів-стаханівців, а нині членів колективу Південноукраїнської АЕС, у місті енергетиків було створено громадську організацію «Южноукраїнська асоціація греко-римської боротьби», яка активно працює над розвитком цього виду єдиноборства в громаді. Пані Катерина зазначає, те, що в Южноукраїнську з’явилась греко-римська боротьба, відбулося завдяки зусиллям та небайдужості адміністрації та колективу Південноукраїнської АЕС до чужої біди: «Я вважаю, що якби не було Південноукраїнської АЕС, то в Южноукраїнську не було б цього виду спорту, цієї спортивно-борцівської спільноти, цієї родини, цих дітлахів. Без підприємства не було б таких досягнень у тих 13 дітей, що приїхали з нами. Вони мали можливість жити, навчатися та займатися спортом у спокійному та мирному середовищі. Нині серед них – два майстри спорту міжнародного класу. Вони захищають спортивну честь України на найвищому рівні. Щодо нашої безпосередньої роботи, то судити не нам, а нашим вихованцям та їхнім батькам. Ще раз зазначу, відправною точкою діяльності секції греко-римської боротьби в Южноукраїнську стала підтримка наших нинішніх колег. Скажу відверто, коли все сталося, ми були дуже розгубленими, однак, приїхавши в місто 22 вересня, 29-го ми вже мали роботу. Було багато завдань та не було килима. У листопаді його придбали, а вже за місяць ми провели перші змагання з греко-римської боротьби. Ми щиро вдячні керівництву атомної станції, профспілковому комітету та кожному працівнику підприємства, проте, навіть не за килим і можливість працювати. Я дуже вдячна за те, що люди в нас повірили. Сподіваюсь, що своєю професійною діяльністю та результатами наших вихованців ми зможемо довести, що, зробивши у 2014 році крок нам на зустріч, колектив Південноукраїнської АЕС та інші мешканці міста енергетиків не помилилися».
Секція греко-римської боротьби у СК «Олімп» Південноукраїнської АЕС – наймолодша. Однак, її тренери мають великі амбіції. На запитання про найважливішу мрію Денис Чебанов відповів: «Я завжди хотів виховати чемпіона Світу, учасника Олімпійських ігор, а то й, взагалі, Олімпійського чемпіона. Проте у мене є ще одна мрія: щоб коли мої вихованці подорослішають та знайдуть себе в житті, вони залишились, насамперед, моїми друзями». Бутхуз Карая був ще лаконічнішим: «Моя мрія – це Олімпійський чемпіон. Олімпійський чемпіон з міста енергетиків Южноукраїнська».
Ірина Павлова,
Фото Ольги Михайлової та з архіву секції греко-римської боротьби СК «Олімп»