У засобах масової інформації нерідкими є сюжети про те, як можновладці різного калібру дбають про захисників Вітчизни – людей, котрі на Донбасі боронили незалежність та територіальну цілісність нашої держави. Та чи завжди учасники антитерористичної операції на сході України, які ризикували власним життям та здоров’ям, нині почуваються соціально захищеними у мирному житті? Історія Миколи Баланова змушує замислитися над цим…
На захисті української землі і своїх прав
Отже, 48-річного южноукраїнця Миколу Баланова, пенсіонера системи міністерства юстиції, було мобілізовано в серпні 2014 року. Безпосередньо на передовій Микола Миколайович провоював довгих дев’ять місяців, зокрема протягом 116 днів героїчно боронив Донецький аеропорт. Під час одного з боїв, а саме 22 січня 2015 року, поблизу бійця вибухнув танковий снаряд, унаслідок чого М. Баланов отримав контузію, втративши частково слух. Та, попри поранення, після лікування прапорщик Баланов знову вирушив на передову.
Безперечно, що саме завдяки таким простим українським героям, патріотам своєї Батьківщини, мир та блакитне небо наразі панують на більшій частині нашої країни, а гідру так званого «руського міра» надійно заблоковано у невеличкому анклаві Донбасу. За свій ратний подвиг Микола Баланов був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (Указ Президента України № 622/2015 від 03.11.2015) та нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту».
Микола Баланов у редакції «Рідного Прибужжя».
26 вересня 2015 року южноукраїнець повернувся до мирного життя у рідному місті. Природно, що Микола Миколайович спробував скористатися тими пільгами, що належать йому як учаснику АТО, і про які йому так багато розповідали можновладці.
– Коли ми воювали на фронті, не шкодуючи свого життя, то нам казали: «Ви воюйте, а ми вас потім підтримаємо». Та не так сталося, як гадалося. Половини належних мені пільг я не можу добитися, – скрушно зазначає М. Баланов.
За його словами, родина користується лише 75-відсотковою знижкою при оплаті за житлово-комунальні послуги. Натомість, до прикладу, отримати путівку на санаторне-курортне лікування захисник Вітчизни так і не зміг.
– У червні 2017 року, – згадує Микола Баланов, – а саме напередодні святкування Дня Конституції, соціальна служба Южноукраїнська провела «круглий стіл». Під час цього заходу мені пообіцяли протягом двох тижнів вирішити важливе для мене питання. Минув майже рік – і жодних перспектив…
Варто зазначити, що слух Микола Миколайович так і не відновив – чоловік не чує на відстані більше трьох метрів, тож украй потребує лікування та реабілітації. Проте групу інвалідності йому так і не призначили: згідно з висновком Вознесенської МСЕК від 10.05.2015, він втратив 20 відсотків працездатності, тоді як для призначення інвалідності потрібно щонайменше 25%.
Обіцяного два роки чекають?
Інше нагальне питання для учасника бойових дій – житлове. У невеличкій двокімнатній кімнаті житлової площі близько 27 квадратних метрів мешкають п’ять осіб – сам Микола Баланов, його дружина та син, а також донька із чоловіком (щоправда, наразі син Миколи Миколайовича навчається та тимчасово проживає в іншому місті). Відповідно до Житлового кодексу сім’я М. Баланова потребує покращення умов проживання шляхом приведення житлової площі бодай до мінімальних санітарних норм у розрахунку на одну людину (13,65 квадратних метра).
Відповідно до п. 14 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасники бойових дій мають право на першочергове забезпечення житловою площею. Тож 17 грудня 2015 року Миколу Баланова, згідно з рішенням Южноукраїнської міської ради від 17.12.2015 № 254, було взято на квартирний облік як особу, житлова площа в якої менша встановленого санітарного розміру.
Крім того, слід врахувати й таке положення зазначеного закону. Учасники бойових дій, які дістали поранення, контузію або каліцтво під час участі в бойових діях чи при виконанні обов’язків військової служби, забезпечуються житловою площею, у тому числі за рахунок житлової площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій, – протягом двох років (виділено нами. – Ред.) з дня взяття на квартирний облік. Оскільки Микола Баланов отримав контузію, то він якраз і сподівався, відповідно до положень цього закону, впродовж даного періоду поліпшити власні умови проживання.
Але цей термін збіг, а ветеран не тільки не відсвяткував новосілля, а й взагалі відчув себе кинутим напризволяще. Відтак М. Баланов з метою вирішення проблеми почав наполегливо звертатися до різних органів влади – від місцевих до обласних.
Оббиваючи пороги влади
12 лютого цього року, як зазначає Микола Миколайович, він під час прямого ефіру на телебаченні звернувся до Южноукраїнського міського голови Віктора Пароконного. «Моє звернення зареєстрували, – зазначає ветеран, – але відповіді від В. К. Пароконного я так і не отримав».
Наступного дня Микола Баланов спробував записатися на особистий прийом до очільника міста. Але в мерії його зустріли, м’яко кажучи, не дуже люб’язно…
– Прибувши в кабінет № 119міськвиконкому, – згадує Микола Миколайович, – я звернувся до службовця, яка реєструє осіб, котрі мають бажання зустрітися з міським головою. Але та, дізнавшись про те, з якою проблемою я прийшов, заявила, що моє питання не варте уваги міського голови, оскільки вона ще двадцять років тому назад мала б, відповідно до законодавства, отримати житло, але не стала чекати і придбала його за власні кошти. Коли все ж таки я попросив записати мене на прийом, жінка заявила, що вказівки щодо того, що їй робити, дає міський голова, а не я. Коли ж я попередив, що буду звертатися до голови ОДА О. Ю. Савченка, вона сказала, що там ніхто не буде розбиратися, адже немає письмового свідчення того, що я намагався вирішити питання з житлом на місцевому рівні. Отака правда життя…
За словами Миколи Баланова, він декілька разів намагався записатися і на особистий прийом до голови облдержадміністрації Олексія Савченка, але щоразу йому казали: «Перетелефонуйте завтра, післязавтра…».
І лише після письмового звернення на адресу керівника ОДА ветеран отримав відповідь за підписом першого заступника голови облдержадміністрації В’ячеслава Боня. Утім з цього листа нічого обнадійливого для себе Микола Миколайович так і не дізнався.
В. Бонь проінформував ветерана, що той стоїть у квартирній черзі аж… на 195 місці. Водночас, в обласному бюджеті на 2018 рік передбачені кошти – 10 млн. грн. – на придбання житла учасникам бойових дій на сході країни, але – за умов співфінансування з бюджетами міст, сіл, селищ, об’єднаних територіальних громад та районів області, причому місцеві бюджети мають профінансувати не менше 50 відсотків від загального обсягу витрат на придбання житла.
Проте, як констатував перший заступник голови облдержадміністрації, станом на березень 2018 року в бюджеті Южноукраїнської міської ради коштів на зазначені цілі не передбачено.
То, виходить, гарантовані державою права для учасників АТО не коштують навіть паперу, на якому написані? І яка, зрештою, роль у цьому процесі обласної державної адміністрації – просто констатувати, що на місцях знехтували законним правом захисників України на забезпечення житлом? Дивує й принаймні популізм народних депутатів: навіщо на рівні Верховної Ради приймати закони, які апріорі не будуть виконані, натомість дратуватимуть тих, для блага кого вони були прийняті?
«Перший раз про це чую…»
Утім можливо, у віданні влади міста енергетиків є вільне комунальне житло, яким вона планує забезпечити учасників АТО? Відповідь на це запитання знайдемо в одному із нещодавніх номерів южноукраїнської газети «Контакт». У статті «Ключові моменти», що розповідає про хід тридцять третьої сесії міської ради, зазначається, що щасливими власниками житла стали два учасники АТО, а також… депутат міської ради, головний архітектор та директор комунального господарства.
Аби підтвердити або спростувати цю інформацію, а також дізнатися, як тамтешня влада піклується про учасників антитерористичної операції, ми зателефонували Южноукраїнському міському голові Віктору Пароконному і попросили прокоментувати ситуацію щодо забезпечення житлом захисника Вітчизни Миколи Баланова. Спитали ми Віктора Кириловича і про те, чому ветеран ніяк не може пробитися на особистий прийом до мера?
– Перший раз про це чую… У мене двері відкриті, тим більше для атовців. Хто приходе, того й приймаю, – бадьоро розповів Віктор Пароконний. – Я запишу… ну, це хтось накаляє пристрасті.
Та невже хтось навмисно дискредитує міського голову?!.. Тож детально розповідаю міському голові про труднощі, з якими зіткнувся учасник АТО, спробувавши записатися на прийом до міського голови.
– Давайте запишу прізвище. Як Ви кажете – Баланов?
Після цього Віктор Параконний записав мій номер телефону і пообіцяв за деякий час мені перетелефонувати. Але мені так і не передзвонив, напевно, у нього є серйозніші справи, ніж проблеми якогось там учасника АТО. Натомість зателефонувала Оксана Подвисоцька, головний спеціаліст відділу звернень громадян, зв’язків з громадськістю та засобами масової інформації апарату Южноукраїнської міської ради. Жіночка уважно записала всі запитання, на які ми сподівалися отримати відповіді. Водночас Оксана Іванівна щиро здивувалася інформації, яку було розміщено в газеті «Контакт», щодо отримання житла людьми, наближеними до влади. Також О. Подвисоцька стверджує, що на «прямий ефір» до мера В. Пароконного з даного питання ніхто за цей період не звертався.
Замість підсумків
Можна цілком зрозуміти, що влада з тих чи інших причин не може зробити те, що передбачено для учасників АТО чинним законодавством. Проте дивує зверхність та байдужість, з якими ставляться деякі посадовці до захисника Батьківщини Миколи Баланова.
– Я вже багато часу веду переписку з чиновниками, але жодного разу ніхто із них не спромігся передзвонити мені, зустрітися зі мною та уважно вислухати, – обурюється ветеран. – Редакція «Рідного Прибужжя» – це єдине місце, де мене принаймні вислухали та поспівчували.
Прикро… За пустопорожньою балаканиною деякі чиновники не в змозі вирішити нагальні проблеми захисника України, ба навіть по-людськи зустрітися з ветераном АТО. Тож «РП» продовжує тримати дану ситуацію на особливому контролі. Надсилаємо цю публікацію на реагування Южноукраїнському міському голові Віктору Пароконному та очільнику Миколаївської облдержадміністрації. Принагідно повідомляємо, що сам Микола Баланов у разі подальшого нехтування його законними інтересами висловив рішучість разом із своїми бойовими побратимами вдатися до радикальних акцій протесту.
Андрій ТЮРІН
З повідомлення, що надійшло від апарату Южноукраїнської міської ради:
– Станом на 01.01.2018 сім’я гр. Баланова М.М. у списку осіб, які користуються правом першочергового отримання житла, перебуває під номером 195. З серпня 2015 року 12 сімей учасників бойових дій в АТО перебувають на квартирному обліку попереду сім’ї Баланова М.М.
Крім того, на обліку у виконавчому комітеті Южноукраїнської міської ради перебувають ще сім’ї, які користуються правом позачергового отримання житла, і таких, станом на 01.01.2018, – 35 (починаючи з 1993 року).
Стосовно житла, яке отримав депутат, то це рішення оскаржується в суді. Рішення по інших позиціях сумнівів ні у кого не викликали з точки зору законності.
Оксана Єльчієва, заступник директора Департаменту соціального захисту населення Миколаївської облдержадміністрації:
– Посвідчення учасника бойових дій М.М. Баланову видало Міністерство оборони України. За інформацією Пенсійного фонду, Микола Миколайович перебуває на обліку і отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Санаторно-курортне лікування забезпечується за рахунок коштів з Державного бюджету, які виділяються на підставі п. 3 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.2015 № 200 «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті на забезпечення постраждалих учасників Революції Гідності та учасників антитерористичної операції санаторно-курортним лікуванням». Але дія цього Порядку не поширюється на осіб, які мають право на забезпечення санаторно-курортними путівками за рахунок Міноборони, інших силових відомств. Отже, М.М. Баланов не має права на отримання путівки на санаторно-курортне лікування за рахунок коштів Державного бюджету в органах соціального захисту населення.
Але водночас у Миколаївській області функціонує Комплексна програма соціального захисту населення «Турбота», що діє до 2020 року. Відповідно до цієї Програми право на оздоровлення та відпочинок мають демобілізовані учасники бойових дій та члени їхніх родин, сім’ї загиблих. Тож за його заявою М.М. Баланов разом із членами його сім’ї поставлений на облік, і цього року за рахунок коштів обласного бюджету він буде забезпечений літнім відпочинком та оздоровленням. До речі, минулого року подібним чином на Миколаївщині було оздоровлено 897 осіб.