О правилах произношения в украинском языке

); добро, добрий, добренький). Він може рухатися й падати в будь-якій частині слова, інколи визначаючи смислову різницю одного і того ж слова (зараз — у значенні нині й зараз — у значенні за один раз; розходитися — усім піти, залишити місце і розходитися — часто ходити туди-сюди, розім’ятися або розхвилюватися; вигода — користь і вигода — зручність; якось — невідомо як, як-небудь і якось — одного разу, колись тощо). За допомогою наголосу інколи можна розрізнити доконаність чи недоконаність дії (накликати (док.) — у значенні запросити багатьох і накликати (недок.) — у значенні кликати щось небажане, неприємне тощо).

Залежно від контексту варто розрізняти наголос у таких словах і сполученнях:

ніде (нема місця — ніде заховатись)

ніде (нема ні в якому місці — нема ніде нікого)

ні до кого (немає до кого — ні до кого йти)

ні до кого (до жодної людини — ні до кого не піду)

ні до чого (немає до чого — мені ні до чого це приєднати)

ні до чого (конкретизує — ні до чого й не доторкнувся)

нізвідки (немає звідки взяти, дістати тощо — нізвідки чекати)

нізвідки (з жодного місця, боку — нізвідки не видно)

нізащо (у жодному разі — нізащо не прийду)

ні за що (немає за що — ні за що дякувати)

ні за що ( ні за яку річ — ні за що не погоджуватися)

ні з ким (немає з ким — ні з ким поговорити)

ні з ким (з жодною людиною — ні з ким не знається)

ні з кого (немає з кого — ні з кого брати)

ні з кого (з жодної людини — ні з кого не беруть).

Сталий наголос

Стала варіативність наголошуваності притаманна деяким граматичним формам:

• віддієслівні іменники середнього роду на -ання переважно отримують наголос того слова, від якого утворені: читати — читання, задати — завдання, навчатись — навчання, виживати — виживання, але вибити — вибивання, вибігти — вибігання, видати — видання, вигнати — вигнання тощо;
• у множині іменників жіночого роду з суфіксом -к(а) наголос припадає переважно на закінчення слова, а з числівником слово отримує наголос однини: хатка — мн. хатки, дві хатки, жінка — мн. жінки, дві жінки, гадка — мн. гадки, дві гадки, але свитка — мн. свитки й свитки і лише дві свитки тощо.

У фонетичних сполуках із односкладовими словами, що стоять перед чи після слова, до якого приєднані, наголос падає переважно на основне слово: так-то, так- ніаки, так на так, давай-но; по три (або по троє), але зо три; до ночі, але на ніч; ні разу, раз у раз, раз за разом, але раз по раз; на плече, але пліч-о-пліч; на око, око за око, але віч на віч.

У прикметниках із суфіксом -енн(ий) або -анн(ий) — наголос падає на зазначені суфікси: незбагненний, нездійсненний, невблаганний, несказанний, численний, гарненний тощо.

Основний і побічний наголоси

У складних і складноскорочених словах є два наголоси — основний і побічний (переважно стоїть перед основним). Попри те, що складені слова самі по собі можуть виділятися своїм значенням, у слові один основний наголос, хоч побічних може бути і два-три: великомасштабний, одноразовий, водноспортивний тощо.

Односкладові слова — частки, прийменники, що стоять біля слова, не беруть на себе наголос: не прийшов, не буде, на горі, під ноги, за голову, на дворі, у дворі тощо.

Складні займенники під час відмінювання в непрямих відмінках мають один основний наголос: абихто, абищо, абичий (абичийого, на абичийому…), абиякий (абиякого, абиякому, абияким, на абиякім…). Один основний наголос наявний і в прислівниках абиколи, абияк, будь-де, будь-коли, будь-котрий, будь-хто, будь у кого, будь-чий, будь-що, будь на чому, будь-який, будь-що-будь, з-позаду, казна-де, казна-коли, казна-хто, казна з ким, казна при кому, казна-що тощо й у прийменниках з-перед, з-поза, з-поміж, з-понад, з-посеред, з-проміж тощо.

МОЦНТ