Недарма в народі кажуть: купують не хату, а сусідів. Бо саме від того, якими будуть стосунки господарів із найближчими «родичами», великою мірою залежить лад і мир не тільки в конкретній родині, а й у невеличкому соціумі. Пенсіонери Стьопінови з села Шевченкове Новополтавської ОТГ Новобузького району, які завітали до редакції «РП», мало не з порогу заявили: рятуйте нас від агресивних сусідів.
Що ж трапилося у затишному мальовничому селі? Що змусило літніх людей шукати захисту у журналістів обласної газети? Тим паче, що Анатолій Опанасович і Галина Гаврилівна протоптали довгу та щедру життєву ниву (79 та 75 років відповідно), все життя сумлінно працювали у місцевому господарстві, виховали двох дітей. Анатолій Опанасович – дитина війни, ветеран праці, має численні відзнаки та нагороди, понад 20 років був завідувачем гаражу.
Здавалося, раділи б старенькі життю на старості літ та не знали б клопоту. Та по схвильованих обличчях пенсіонерів ми одразу зрозуміли: щось аж надто турбує подружжя Стьопінових…
– З колишніми сусідами у нас усе було гаразд, – розповів Анатолій Опанасович. – Але вони виїхали, поселилися нові – Дяченки. Олег, йому років з 45, приїхав десь з іншої області, певний час працював у зерновій компанії, а зараз – безробітний. Його дружина Майя періодично виїздить десь на заробітки.
Залишитися без роботи в селі – не дивина. «То через що весь сир-бор?» – запитую візитерів.
За словами А. О. Стьопінова, відправною точкою тривалого конфліктну стали… курки та качки. Нібито свійські тварини з домашнього господарства Дяченків свого часу попсували городні культури – томати, огірки, кабачки тощо, які росли на городі пенсіонерів.
| Олег Дяченко. |
– Таке триває ось уже четвертий рік, – скрушно зітхає старенький. – На всі мої зауваження він каже: «Пішов звідси, такий-сякий», погрожує розправою. І квіти наші, що ростуть перед будинком на вулиці, вони псують, і два кущі смородини нещодавно пошкодили…
А згодом, каже Анатолій Опанасович, сусідський горіх настільки розрісся, що частина гілок перетнула межу між домоволодіннями.
– Я йому кажу: «Олег, обріж гілки, бо мені важко прибирати листя». Зрештою, я перекинув опале листя через паркан. Олег одразу перестрибнув через огорожу й почав мене лупцювати. Зокрема вдарив мене кулаком у голову, внаслідок чого я впав, – згадує А. О. Стьопінов.
За заявою пенсіонера Новобузьким відділом поліції було відкрито кримінальне провадження від 28.10.2016. Принагідно зазначимо, що із заявою про побиття з боку іншої сусідки – Антоніни Сіваченко, влітку 2016-го до новобузької поліції звернулася й Галина Гаврилівна Стьопінова. Однак у подальшому вказані кримінальні провадження були закриті у зв’язку з відсутністю складу злочину. Заступник керівника Баштанської місцевої прокуратури О. Солованюк листом від 7 березня 2018 року підтвердив: указані рішення прийняті законно та підстав для їх скасування не вбачається.
Що ж встановили новобузькі поліцейські «по гарячих слідах»?
 |
| Михайло Плюта. |
«О. П. Дяченко зазначив, що 28.10.2016 між ним та О. О. Стьопіновим жодних конфліктних ситуацій не було, хоча і зазначив, що протягом трьох останніх років між ними були напружені відносини та вказав, що жодних тілесних ушкоджень він Стьопінову не завдавав, та на територію сусіднього домоволодіння не потрапляв. Згідно з висновком експерта, виданим Новобузьким міжрайонним відділенням судово-медичної експертизи, встановлено, що тілесні ушкодження, які заподіяні Стьопінову А. О., відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень у вигляді: по одній ссадині на тильній поверхні середніх фаланг 3-4 пальців лівої кисті та отримання яких не виключається в момент падіння на землю чи будь-яку площину», – йдеться у постанові про закриття кримінального провадження, відкритого за завою Анатолія Стьопінова.
Знову ж таки за твердженнями пенсіонера, вдруге його побив Олег Дяченко вже влітку 2017 року: «Після того, як зробив зауваження Тоні Сіваченко, щоб її качки не виходили за подвір’я, вона нагрубила мені, а Олег підскочив ззаду та вдарив мене по спині та по нозі».
За словами пенсіонерів, у Антоніни Сіваченко, яка перебуває у дружніх стосунках із родиною Дяченків, обидва зяті працюють у правоохоронних органах, і вони, мовляв, і покривають усі «злочини» проти них.
Цікавлюся у візитерів до редакції: чи встають на їхній захист інші сусіди?
– Ніхто не заступається, – чую у відповідь, – бо вони або бояться Дяченка, або не хочуть псувати з ними стосунки.
 |
| Світлана Ночовська. |
Насамкінець нашої розмови подружжя Стьопінових попереджає: Ви якщо надумаєте спілкуватися з Олегом Дяченком, то будьте дуже обережним: він, мовляв, надто агресивний…
За пару днів вирушаю у відрядження. Шевченкове стрічає мене квітучими садами та типово сільським спокоєм. Нікого з Дяченків вдома не застаю, натомість на лай собаки з іншого подвір’я виходять на вулицю дві жінки, які, не представившись, категорично стверджують: «Та не міг Олег побити сусіда!». За їхніми словами, раніше Дяченки та Стьопінови мало не дружили, аж поки Олег та його дружина Майя не почали добре заробляти та облаштовувати свій будинок. «Їх просто «заїло», що Дяченки розжилися», – безапеляційно називають причину конфлікту мої співрозмовниці. – Олег – гарний господар, а їх жаба давить. Вони й на вулиці ні з ким не здоровкаються, всі у них погані».
А ось і сам «бузувір», під’їжджає автівкою до власної оселі. Із машини виходить чорнявий, невисокого зросту чоловік середнього віку, нічого особливого. Принаймні, якихось садистських нахилів на обличчі та в поведінці Олега я й близько не побачив.
– Та нехай вони покажуть хоч одну людину, яка скаже, що я їх вдарив, – емоційно каже О. Дяченко. – Бо не було такого.
– Я навіть не хочу дивитися в їхній бік, – долучається до розмови дружина Олега Майя. – Бо якось я зробила тітці Галі зауваження, що вони через паркан кидають на наш бік усілякий непотріб, то у відповідь таке почула… Ну хай нам, а навіщо нашій дитині бажати злого?..
Також жінка поскаржилася, що сусідка нібито вбивала її каченят, а при першій-ліпшій нагоді всіляко чіпляє, провокує їх із чоловіком…
Поки я бесідую із Дяченками, до нас сходяться й інші мешканці цієї та навіть сусідньої вулиць, і починають скаржитися на пенсіонерів.
– Справді, у мене два зяті працюють у правоохоронній системі, – зазначає Антоніна Сіваченко, – проте ніякого відношення до цього конфлікту не мають, я їм навіть не казала про це. І всі свідки кажуть, що я не била Стьопінову. Вони, мабуть, хочуть усіх пересадити…
А Любов Артьомова розповідає й зовсім дику історію. За її словами, минулого року Анатолій Стьопінов буцімто побив табуретом її вагітну доньку…
– Після цього я оголосила безстрокове голодування, – каже Любов Фадеївна. – І лише тоді місцева влада провела сходку села.
Люди починають навперебій скаржитися мені на вчинки і висловлювання Стьопінових. Ми не будемо все переповідати, аж надто це брудно…
Проте Анатолій Опанасович і Галина Гаврилівна спростовують усі закиди на свою адресу. Мовляв, не слухайте їх – вони всі куми, свати. І радять мені зустрітися з іншими людьми – з тими, на кого вони вкажуть. Проте частина місцевих мешканців з іншого краю вулиці не бажають нічого розповідати журналісту по суті конфлікту: ми, мовляв, нічого не бачили і не чули. Слабко у це віриться, зважаючи, що у селі всі про всіх усе знають. Водночас зазначені сельчани вказують на те, що вони мають нормальні стосунки як із Стьопіновими, так і з їхніми опонентами. «А що між ними сталося, нам не відомо», – й знизують плечима.
Що ж, саме час завітати до керманича села, адже місцева влада має бути «понад схваткою» та намагатися розв’язувати подібні непорозуміння між односельцями. Михайло Плюта – багаторічний сільський голова, нині є старостою села Шевченкового Новополтавської ОТГ.
– Ця напружена ситуація триває ось уже декілька років, і ми нічого не можемо вдіяти, – відверто зізнається Михайло Миколайович. – Причина конфлікту – дріб’язкова: десь курка не там заскочила, хтось поламав кущ смородини. Але для того, щоб нарешті закрити цю проблему, що створює напругу в усьому селі, обидві сторони мають зрозуміти: вони – люди, і мають вчиняти по-людськи, із повагою один до одного. Безперечно, Стьопінови – заслужені люди села, підтримують зразковий порядок на своїй території. Але вони мають своєрідне бачення відносин з іншими людьми. З цього приводу розбиралася адмінкомісія при сільській раді, збиралася сходка села. Ми закликали обидві сторони до людяності та взаєморозуміння.
– Я вже 25 років очолюю адміністративну комісію при сільській раді, – додає депутат Новополтавської ОТГ Світлана Ночовська, – але це перший такий випадок, коли нам не вдалося примирити сторони конфлікту. Так, тільки-но ми закрили засідання адмінкомісії, як в обидва боки «полетіли» чергові прокльони та образи. Цей конфлікт – безкінечний…
До речі, Анатолій Стьопінов сповнений рішучості довести кримінальні справи проти своїх сусідів до кінця. Родина пенсіонерів найняла адвоката, який пише листи в інші інстанції. Зокрема заявлено про вчинення кримінального правопорушення з боку… прокурора О. В. Солованюка – за «службову недбалість».
Журналіст «РП» на завершення свого відрядження закликав обидві «ворогуючі» сторони до примирення. Адже не годиться ображати сивочолих ветеранів тим, хто молодше за них на багато років, навіть – якщо ті, можливо, в чомусь і не праві. Пам’ятаємо: в усі часи та в усіх народів цінувалося шанобливе ставлення до літніх людей, і це – одна з головних ознак цивілізованості суспільства.
Та й самому Анатолію Опанасовичу і Галині Гаврилівні, напевно, варто замислитися: невже всі сусіди навкруги них є такими підступними та непорядними, налаштованими суцільно проти них? Можливо, шлях до довгоочікуваного миру та спокою все ж полягає у обопільному покаянні та визнанні власної провини?..
Андрій ТЮРІН
Фото автора