Не далеко і не близько, а в сусідній області, гостюючи у родичів, почув я кумедну розповідь про тамтешнього депутата. Слухав, разом з усіма сміявся, а в думці так і крутилося: «Десь я вже таке чув! А може, і не чув, а з таким персонажем десь зустрічався…»Повернувся додому із гостин, а думка з голови не йде ні вдень, ні вночі.
Редакцію прошу надрукувати мого листа, а читачів – прочитати.
З повагою автор
У містечку, де і я не раз бував, живе хитрющий чоловік: всюди він умудряється бувати на виду, де купка людей – туди і він біжить, поперед усіх викрикує, всіма незадоволений. Що цікаво: ніхто не знає, коли і де він працює, а от про його прибутковий бізнес, який не обкладається жодними податками і не перевіряється жодною інстанцією, знають усі. Що то у нашого героя за справа, здогадайся з першого разу. Правильно, політика! Якраз така, як ви щойно собі уявили: де за «послуги» гроші платять.
І відчуває герой себе у цій сфері «діяльності», як риба у воді. А його улюблена фраза «Треба нагадити!» стала аж надто затребуваною. Звичайно, який герой, такі у нього з’явилися і роботодавці. Різниця між ними лише в тому, що один завжди готовий прислужитися, а інші – заплатити.
Щоправда, головний патрон ціну собі знає. Ухитряється не світитись поруч з нашим героєм. Це й зрозуміло: успішна людина, благодійник, депутат, а прийшли вибори – знову кандидат, по всіх ЗМІ його реклама, краща від усіх програма… Тож наш герой йому ніяк не рівня. Як кажуть, не той випадок, щоб на люди товаришами появлятись. Інша справа, коли «діяча» в правильне русло спрямувати. Так патрон і вчинив.
Нова роль герою прийшлась до вподоби. Обвішався всякою апаратурою, за конкурентами патрона ганяється, в кожну шпаринку заглядає, так – не так, а він з мухи слона зробить, перекрутить, правду з брехнею перемішає – і пішла єресь гуляти… Потроху навкруг нього стала компанія гуртуватися, переважно з таких, як і він сам – мастаками бачити смітинку в чужому оці, а ще любителями при першій нагоді на владу покричати. Тим часом недоробками цієї ж влади, ніби благами, користуються і живуть «кучеряво», наче потайки десь манну з неба сьорбають.
Ну а в нашого героя так успішно пішли справи, що й сам не сподівався: всюди звучить його гучний критиканський голос і всім своїм виглядом він демонструє роль правдолюбця. На додачу окупував ще й місцеве поле соцмереж в інтернеті і невтомно кидає туди між іншою інформацією всякі фейки-побрехеньки, ставить безглузді запитання, провокує всякі неблагозвучні обговорення. Хто мудріший, той пересіває інформацію, як зерно в решеті, відділяючи полову, і ставить собі запитання: «А що ж хорошого сам критикан зробив чи запропонував?»
Ну а патрон задоволений. І компанія навколо героя підібралась балакуча. Тим більше, що негараздів у нашій країні вистачає, поговорити є про що: бідні люди ще більше біднішають, причин для невдоволення на кожному кроці вистачає. Але правдолюбець усяку проблему так переверне і поставить вверх ногами, що однак за всі гріхи винним буде конкурент патрона.
І от нарешті прийшов зірковий час нашого героя – місцеві вибори‑2020. Старався усюди він «гадити» на конкурентів свого патрона-кандидата. І сам втиснувся у список від однієї з партій – став кандидатом.
Коли прошумів виборчий процес, результат усіх приголомшив: дехто «пролетів» мимо, як фанера над Парижем, а наш герой проліз по списку до ради і отримав мандат, ну… чисто як медаль за те, що так «успішно гадив».
Що тоді у тій РАДІ почалось..!
Прийшов на сесію герой-депутат таким кандибобером, як Вєрка Сердючка із зіркою на голові на сцену виходить. Поки інші обранці призвичаюються до депутатської етики, наш герой по залу бігає, на трибуну рветься, судами всіх лякає і яке б питання не розглядала рада, нічого й нікого слухати не бажає та відразу голосує проти, проти й проти…
Біля нього ще кілька рук, як і він, голосують, однак за хвіст удачу ніяк не спіймають, все мимо. Зате герой наш одного разу таки на гачок спіймався. Оце коли люди зі своєю бідою виходили на мітинги, борючись проти захмарних комунальних тарифів, він на першому плані там був, поради роздавав, пальцем на винуватців показував, а коли рада за звернення до самого президента стала голосувати, сховався за спинами, ніби й не чув нічого. Аж тут оголошують приватне питаннячко, з якого стирчать вуха соратника правдолюбця. Так наш герой враз ожив, руку вверх вище всіх виставив. Воно б нічого, бо «за» всі голосували, але ж лукавство героя всі відразу побачили.
Ну а він ще й хизується такою своєю антипозицією (не плутайте зі словом «опозиція»), що інших аж сміх бере з його самовпевненого вигляду.
Та як не сміятися, коли позаочі нашого героя стали називати депутатом Животатом? Звідки таке прізвисько і хто придумав, невідомо. Може, так назвали, бо всюди живо увихається. А може за те, що носить перед собою такий поважний живіт, що і міністру під стать був би. Але ж ні! Яким міністром? Це ж іще не вся баєчка про депутата Животата! Послухайте далі.
Оце недавно отримав він замовлення не від свого патрона, а ще від одного, скажемо так, підпатрончика. Треба було підловити на гарячому за цікавим заняттям одного чолов’ягу. Мов, буде на всяк випадок компромат, колись згодиться. Місце замовник указав, виконавець туди з’явився, влаштувався між двома стовбурами дерев, ніби розвідник на спостережному пункті. Аж тут крутий транспорт мчить. Зупинився, а з нього (о, жах!) найголовніший патрон Животата виходить, а з ним у компанії…
А‑а-а, хто з ним був, то вже було неважливо!
Рвонувся «розвідник» із засідки, щоб зникнути, та з переляку незручно позадкував, живіт застряг, як не повернеться, а йому то живіт заважає, то м’яке місце… Насилу вирвався – і відразу ляпнувся якраз туди, де телятко недавно походило. Кевкнув живіт, спина по слизькій смердючці проїхалася, ще й піднятись не встиг, а патрон його вгледів…
Далі читач хай фантазує, як сам захоче. Я розповідь буду завершувати, а повідав цю історію для того, щоб усім мораль запам’яталась: БУДЕШ ГАДИТЬ ЛЮДЯМ, ТО ВСЕ ОДНО САМ КОЛИСЬ ВПАДЕШ У ЛАЙНО!
Спостережливий добродій
Газета Новобузького району «Вперед»