Як працювали оперативники Миколаївщини у 80-ті, чи змінилось щось з того часу, та яким повинен бути справжній розшуківець – усе це ми дізнавались у легенди карного розшуку Віктора Овчарука.Віктор Яремович після служби в армії за рекомендацією брата вирішив працювати в міліції. Закінчивши Одеську школу міліції, у званні лейтенанта 1970 рокуприступив до служби звичайним оперативником тоді ще Ленінського районного відділу міліції (нині Інгульський відділ поліції).
Спогадів за 35 років служби у Віктора Яремовича чимало, але є такі, що мають статус особливих: чи то через надскладні умови розкриття, чи то через тяжкість скоєння злочинів, чи тому що мали суспільний резонанс, але, як каже сам Віктор Овчарук, таке не забувається.
Розкриття злочинів проти державної власності – справа честі офіцера
— «Розкажіть, будь ласка, про розкриття або затримання, яке стало найбільш значущим у Вашій кар’єрі».
— Пам’ятаю, як у 1985 році в Єланці ми розкривали крадіжку грошових коштів у особливо великих розмірах з каси держпідприємства сільгосптехніки. Рецидивіст добре знав що робить, адже колись працював там: володів інформацією, що у цей день робітники мали отримувати зарплатню і вивідав де вона зберігається. Щоб службовий пес не взяв слід, він посипав поріг червоним перцем, а знайти ключі від приміщення взагалі на складало труднощів — працівники залишали їх просто на дверях. Таким чином злодій проник до кабінету бухгалтера, де із сейфа поцупив чималу суму та зник. Зловмисник і гадки не мав, що саме його спроба замаскувати свій слід від собаки і допоможе нам розкрити цю зухвалу крадіжку, — згадує Віктор Яремович.
У Єланець прибула група з 10 найдосвідченіших оперативників з області. Правоохоронці працювали два тижні цілодобово і не мали жодних зачіпок, аж поки розшуківці не проаналізували, що на порозі підприємства, окрім пекучої суміші, був знайдений щей недопалок цигарки.На той час у селищі поблизу місця скоєння крадіжки був лише один магазин, і продавчиня крамниці розповіла, що саме такий набір, з цигарок та перцю, у день гучного злочину купував незнайомець. Жінка впізнала його серед фото раніше судимих осіб, і тоді розшукати та затримати крадія оперативникам вже було нескладно.
За успіхи в боротьбі зі злочинністю
Зловмисником виявився мешканець Луцька. Він був затриманий та, після надання правоохоронцями незаперечних доказів, зізнався оперативникам, що сховав здобич у склянку та закопав її у недобудові, а з крадених грошей витратив лише незначну частину на поїздку додому.
За повернення державних коштів директор підприємства нагородив розшуківців преміями, а від керівництва МВС особисто Віктор Овчарук отримав фотоапарат «Зеніт».
Кримінальна справа — на особистому контролі у Міністра внутрішніх справ
— Також ніколи не забуду, як ми працювали над розкриттям жорстокого вбивства родини працівника успішного заводу «Зоря». Від рук нещадного вбивці загинули п’ятеро безневинних людей, і двоє з них стали випадковими жертвами фатального збігу обставин. Вбивця позбавив їх життя заради коштовностей: 23 найменування ювелірних виробів злочинець виніс з миколаївської квартири після кривавої розправи над її мешканцями. Так сталось, що цю родину я добре знав, ми товаришували сім’ями, мешкали по-сусідству, і, уявляєте мої відчуття, коли мені ще й довелось розкривати цей злочин,- із сумом розповідає досвідчений оперативник.
Кримінальний розгул
Події розгортались у 1985 році. Зловмисник, який раніше також працював на заводі, але був звільнений та арештований після викриття у крадіжках, виношував план злочину ще у колонії. Будучи «на хімії», як тільки-но він опинився на волі, одразу ж приступив до втілення задуму: купив зброю, склав у сумку мотузку та інші приладдя й відправився на діло. На злощасний дзвінок двері відчинив син господарів, чоловіка зловмисник побив та зв’язав, на крики прибігла його неповнолітня сестра – злочинець вчинив і з нею так само, пізніше з роботи повернулась їхня матір – душогуб почав її бити прикладом рушниці просто з порога, а також до пастки зловмисника потрапила і сусідська дівчинка, яка завітала покликати подругу погратись. Вбивця забив на смерть дівчат праскою, чоловіка зарізав, а домовласницю застрелив з обрізу через подушку, аби ніхто нічого не почув. Так не стало цілої родини та безневинної дитини. Усі прикраси, які злочинець знайшов у квартирі, він склав у сумку та втік.
— Невдовзі зловмисник прийшов на той самий завод, де колись працював. На прохідній показав працівниці папір із переліком неіснуючих, ним вигаданих та відруки написаних нововведень для робітників, та представився фахівцем в області покращення умов функціонування підприємства. Що тоді хотів вчинити злочинець, вже ніхто не дізнається, але, він забив жінку до смерті після відмови пропустити його у середину. Тоді ми не пов’язували ці вбивства та плідно працювали над розкриттям обох. І не відомо скільки б ми ще шукали злочинця, якби не доленосна для нього випадковість, — говорить Віктор Овчарук.
— Як же все ж таки вдалось встановити та затримати вбивцю?
— А тут спрацювала оперська пильність. Досвідчений розшуківець помічає та запам’ятовує усе, що потрібно. Розумієте, у нашій роботі не буває незначних фактів – у дрібницях ховається відповідь на важливі питання, а «ключ до розгадки», не підозрюючи, принесла моєму колезі сама матір вбивці, пояснює Віктор Яремович.
Так сталось, що мати зловмисника, випадково зустрівши оперативника, вирішила показати йому лист, який син надіслав їй з колонії. Мовляв, подивіться, що пише людина, яку ви за крадіжки запроторили за ґрати. Взявши до рук папірець, офіцера вже не цікавив зміст, його наче осяяло: до болю знайомий почерк…, і де він міг вже його бачити, аж раптом згадав – на місці вбивства жінки з прохідної заводу! Перелік «майбутніх переваг» для робітників написав же сам убивця.
— Ми швидко зробили почеркознавчу експертизу, яка підтвердила, що обидва листа написані однією людиною. Залишалось питання розшукати та затримати, а це було непросто. Злочинець втік з України, був озброєний та небезпечний, йому вже втрачати було нічого. Цей злочин перебував на контролі самого Міністра внутрішніх справ. Гаяти час ми не могли і не мали права.
Пов’язали без жодного пострілу
— До затримання долучились колеги з іншої держави, і потім конвоювали злочинця до нас. У нього знайшли і ювелірні вироби потерпілих, і знаряддя вбивства. Вбивця п’ятьох людей отримав заслужене покарання – розстріл. Кожен, хто вчинив злочин, повинен бути покараний – для цього і працює карний розшук, хоча, іноді, це не полегшує рідним біль втрати, — упевнений Віктор Овчарук.
Карний розшук, як спосіб життя
— Скажіть, будь ласка, що для Вас є карний розшук?
— На мою думку, ні міліція, ні поліція ніколи не зможе працювати без карного розшуку — це головна служба. Навіть сьогодні, якби мені запропонували йти в інший підрозділ, я б відмовився. Карний розшук – це ціле життя, з інколи невдачами та падіннями, а інколи – зі своїми власними перемогами у боротьбі зі злочинністю, — ділиться з нами враженнями 69-річний Віктор Яремович.
На пенсію Віктор Яремович пішов з посади начальника Миколаївського районного відділу міліції у 1999 році. Раніше невід’ємну частину життя Віктора Овчарука займав спорт, але і зараз відставний підполковник не розтратив сили й щотижня грає у волейбол разом із сином та друзями. У вільний час зустрічається із колишніми товаришами по службі та ніколи не пропускає святкування Дня карного розшуку, де можна з близькими людьми згадати як усе було, як працювали та розкривали тоді, і як живемо зараз…