20 лютого, у день пам'яті блаженного Варфоломея Чигиринського, митрополит Миколаївський і Очаківський Питирим прибув до Свято-Успенської Почаївської Лаври. Тут владика причащався Святих Христових Таїн та молився у святинь разом із братією обителі. Ікона Святителя Миколая (Велимировича) Святитель Миколай (Велимирович) у своїй книзі "Віра святих. Катехизис Східної Православної Церкви" пише про воскресіння мертвих: "Бог своєю волею зробить безсмертними не лише наші душі, а й наші тіла.
Далі у питаннях та відповідях він більш детально розкриває цю величну подію:
"Після воскресіння, ті, що померли, повстануть у тих же тілах, в яких вони були поховані?
- Ні, бо тіла померлих тлінні. Вони воскреснуть у духовних тілах, які безсмертні та нетлінні.
Як Господь Бог воскресить мертвих?
– Своїм Словом, так само, як Він словом Своїм створив світ, так само, як Він словом Своїм воскресив і померлу дівчину, і померлого юнака, і Лазаря. Те саме станеться під час загального воскресіння: Мертві почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть (Ін.5:25)."
Саме так вірили усі православні святі, у тому числі преподобний Варфоломій Чигиринський.
Дитинство його пройшло поблизу Свято-Троїцького Чигиринського монастиря (на Черкащині). До сімнадцяти років Варфоломій ріс звичайним хлопчиком. Але якось на Пасху він грався з іншими хлопцями і ненавмисно відірвав підошву чобіт. Варфоломій поспішив додому, щоб полагодити взуття і швидше повернутися до ігор. Засмучений тим, що сталося, юнак вдарив рукою по відірваній підошві. Далі сталося щось незрозуміле. Прямо в будинку блиснула блискавка, з'явився вогонь із димом і пролунав потужний гуркіт грому. Поруч стояли його батьки, які були всьому цьому свідками.
Юнак добровільно відмовився від дому, носив тільки ветхий одяг, у спеку і хуртовину ходив завжди босий і без шапки. Поводився він дуже дивно. Обвішувався мішками, набитими камінням, обмотувався якимось барахлом. На розмови здебільшого не йшов, мовчав, висловлювався уривчасто і невиразно. А іноді, навпаки, говорив чітко, ясно і спокійно. Часто бачили, як він сидів на землі і щось про себе бурмотів.
Звичайно, таку людину всі жителі сприймали як звичайного божевільного. Та й сам він всіляко уникав того, щоб до нього ставилися як до нормального. Діти його дражнили і кидалися камінням, собаки накидалися й роздратовано переслідували, а Варфоломій усьому цьому, здавалося, був радий.
Ночами святий, як правило, віддалявся в поле за межі Чигирина для молитви. Там він іноді траплявся на очі випадковим свідкам, які бачили його у молитві навколішках у відкритому полі.
Але минув час, і спочатку ченці Свято-Троїцької обителі, які опікувалися странником, а потім і містяни почали розуміти, що не такий вже цей Вафроломій і безумний. Не раз помічали за ним дар пророцтва і передбачення подій. Простий народ, який приходив до обителі, відчував, що ця блаженна людина – незвичайна. До нього дедалі більше й частіше стали звертатися за порадою або просто просили молитов. Було помічено, що святому відкрите майбутнє.
У серпні 1926 року Варфоломій схвильовано постукав у невеликий будиночок на вул. Дворянській м. Чигирина. Там тулилася група черниць закритого Свято-Троїцького монастиря на чолі з ігуменею Рафаїлою (Терадською). Душа цієї святої матінки ще з дитинства тягнулася до усамітнення і молитви. Народившись 1877 року в благочестивій сім'ї, вона підлітком взяла благословення в батьків на чернецтво і вступила до Троїцької обителі послушницею. Так з юних років вона росла, як прекрасна квітка у райському саду при монастирі. Вона й сама дуже любила квіти та доглядала за ними. Ігуменею їй довелося стати у найважчий і найстрашніший для обителі час.
Коли настоятелька визирнула у вікно, то почула схвильований крик юродивого Варфоломія: «Матінко Рафаїло, тікай! Через півгодини – тобі смерть!»
На що ігуменя твердо відповіла: «На все воля Божа. Я сестер не залишу». Через деякий час у будинок увірвалася група активістів місцевої антирелігійної організації «Безбожник» на чолі з її керівником. Від їх рук свята прийняла мученицьку смерть.
А в останні місяці свого життя старець передбачав страшні події майбутнього голоду та майбутньої війни. Вдень він виходив у поле і копав там ями, а вночі молився та кричав: «Бачу хрести. Багато хрестів!».
Хоча Господь взяв до себе його багатостраждальну душу ще у 1931-ому році.
(Джерело інформації...).